Ленінопади

leninopad

Зазвичай наші скетчі ми пишемо москальською, бо плекаємо надією, що якійсь москаль чи ватнік прочитає і прозріє, чи хоча б якась розумна думка прослизне. Але цей скетч буде рідною солов’їною. Бо це дуже символічно – скетч буде про комуняцькі пам’ятники у Харкові. Присвячуємо його ленінопадам по всій Україні. З цим великим вождьом все ясно – чим більше їх звалиться, тим краще. Але ж на підході вже закон про боротьбу з пам’ятниками тоталітаризму. І от з цим треба бути обережніше – на хвилі ура-патріотизму можна позносити зайвого. А це вже буде не встановлення справедливості, а тупий вандалізм. Хтось колись сказав, що віра без знання – це фанатизм. А фанатики – це в принципі моральні потвори.

Тож, коротенька прогулянка Харковом, з коментарями, що робити з тим чи іншим комуняцьким пам’ятником.

Відразу зазначемо. Пам’ятники на честь воїнів Другої Світової – не розглядалися. Їм апріорі амністія. Бо вони прославляють не комуняцький режим, а відвагу борців.

Ну і також ремарочка про те, що робити з пам’ятниками: Лагідно демонтувати и звезти в одне місце, і назвати його «Музей комуняцьких пам’яток». Нищити – це не наше, так комуняки робили; ми ж не комуняки. А тим, хто буде волати, що не треба чіпати пам’ятники, бо то історія, запитаємо, де ви були, коли зносили алею героїв-комсомольців за Дзеркальним струменем?

Отже, що в нашому Харкові є:

Борцям Жовтневої революції – Університетська гірка – пам’ятник борцям жовтневої революції нафік тут непотрібний. Доречніше було б встановити пам’ятник студентському руху початку ХХ ст. Саме тут був у 1905 році студентський «майдан» — барикади, протистояння з поліцією, тогочасні тітушки. Студенти завжди були прогресивною верствою населення, і, як і торік, вийшли проти потворного режиму. Вердикт: прибрати до музею і встановити більш актуальний пам’ятник.

Горькому Максиму – в парку Ілліча. Горький, письменник, звичайно кльовий. Але: «…Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие «языком», но ещё и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия.» — оце його думка. Тобто, це ніби пам’ятник Охлобистіну. Людина талановита, але ватна. Вердикт: прибрати до музею.

Погруддя Маршалу Жукову — Проспект Маршала Жукова. Про нього багато що можна розповісти. Не маємо тут за мету це робити. Тільки коротенька цитата: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим? Нахрена обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать». Москальські полководці завжди відносилися до людей як до м’яса, навіть до своїх. Вердикт: прибрати до музею.

Пам’ятник на честь першої майовки – Сквер першої майовки. Майовка 1900 року була першим в Російській імперії політичним виступом робітників та студентів. Комуняки, звичайно, переписали історію на свій лад, ніби то був марксистський виступ. Але не все так просто. Вердикт: зробити реконструкцію, опираючись на правдиві історичні факти.

Кірову Сергію – таких зо три штуки по місту розміщено. Взагалі то звичайний партійний функціонер, із числа виконавців. Глобального бруду не вчинив, але засвітився в розстрілах робітників та солдат, а також Хресної Ходи в Астрахані в 1919 р. Загалом, звичайний комуняцький служака. Вердикт: прибрати до музею.

Котлову Івану – на вулиці Котлова. Комуняцький агітатор. Особливого бруду не скоїв, був такою собі комуняцькою клікушею, типа тогочасний Кісєльов. Вердикт: прибрати до музею.

Памятник М. Кошкіну – біля заводу Малишева. Видатна постать. Конструктор легендарного танку Т-34. Хоч він і комунякою був,  але не зганьбив себе ні доносами, ні іншими паскудинами.  Деякий час, правда, був комуняцькою чинушею, але зрештою, став корисною для суспільства особистістю. Вердикт: не чіпати.

Демонтаж памятника МакаренкуАнтону Макаренку. Видатна постать. Один з найвідоміших педагогів світу. Засновник системи дитячого виховання. Трудові колонії Макаренка безпритульних малолітніх злочинців перевиховували в повноцінних членів суспільства. Комуняки неодноразово постать Макаренко використовували в своїй пропаганді. Тому багато хто вбачає його уособленням режиму. Але це далеко не так. З самим пам’ятником є певні проблеми. Піндоський мер його переніс, кажуть, до ФЕДу. Але швидкоруч знайти не вдалося. Якщо хтось має інфу, де зараз пам’ятник Макаренку – будемо вдячні. Доречі, звертаємось до гандонів, які жаліли леніна: де ви були, коли пам’ятник Макаренку зносили? Вердикт: для початку знайти, куди його Гєпа запхав.

Вячеслав Малишев – вул. Плеханівська. Звичайний трудяга. Один із засновників індустрії. До ідеологічних агітацій, репресій та іншого комуняцького паскудства відношення не мав. Вердикт: хай стоїть, кричущої потреби демонтувати немає.

Сєрго Орджонікідзе – біля ХТЗ. Один із тих, хто вніс вагомий вклад в становлення комуняцької шизи. Хоча, сам згодом постраждав від цього. Подейкують, що навіть був проти репресій, але відомості мляві. Вердикт: прибрати до музею.

Обеліск «Орлятко» — парк Юність. Звичайно, суто пропагандичний обеліск. В наш час – дуже однобічний. Треба б його реконструювати, доповнити, щоб кісєльовщина в очі не кидалась. Вердикт: Реконструювати, прибрати пропагандистські елементи.

Погруддя Миколі Островському – вул. Чернишевського, вул. Плеханівська. Не зважаючи на те, що народився в Україні, і спочатку був навіть адекватною людиною, зв’язався з комуняцькими падлюками, став чекістом, брав участь в нічних розстрілах, обшуках, арештах. Згодом став комуняцькою клікушею. Зганьбився, загалом. Вердикт: прибрати до музею.

Григорій Петровський – на території велозаводу. Ця істота одна з тих, хто паразитує на рідній землі. Українець, але гидував всім українським. Один з тих, хто зробив голодомор на українських землях. Потвора, та й годі. Вердикт: прибрати до музею нах.

Павло Постишев – вул. Плеханівська. Падлючий москаль, який винен в голодоморі в Україні. Хоч і був розстріляний своїми ж, це не спокутує його вину. Вердикт: прибрати до музею нах.

Робітникам паровозних майстерень, які загинули в боротьбі за владу Рад – вул Муранова. Щоб відновити історичну справедливість, треба або реконструювати у пам’ятник загиблим робітникам, або прибрати. Бо далеко не всі владу Рад підтримували, загиблі були з усіх сторін. Вердикт: реконструкція згідно історичної правди, або прибрати до музею.

Микола Руднєв – майдан Руднєва. Москальська комуняцька падла, яка приїхала в наше місто свої порядки наводити. Тогочасна потвора аналогічна тим, хто пише в мережах, що їде мочити укропів, а потім в якості двухсотого заривається десь там, де видавав себе за рембо. Вердикт: прибрати до музею.

Володимир Ленін – ще їх  кілька лишилося, зокрема в НТУ ХПІ. Треба сподіватися, що ленінопад продовжиться. Вердикт: демонтувати й перемістити в музей.

Яков Свердлов – вул. Полтавський шлях. Комуняцький функціонер. Нічого йому робити на харківських вулицях. Вердикт: прибрати до музею.

tan-tol_u141_pamyatnik_skripniku_v_harkove_img_2874_1-54911Микола Скрипник – вул. Пушкінська. Найкращій з комуністів. Українець і патріот. Народився в Ясинуватій. Пристав до комуняк, бо їх ідеологія тоді була в тренді, особливо для вихідців з робітничих сімей. Але не зрадив своїй Батьківщині. Постійно підкреслював самостійність української культури і її незалежність від москальскої. Був народним комісаром освіти УСРР і заступником голови Раднаркому УСРР. Започаткував українізацію. За п’ять років своєї діяльності для відродження і розвитку українства Микола Скрипник зробив більше, ніж усі українські уряди Незалежної України за 20 років. За проукраїнську позицію, його почали цькувати комуняцькі функціонери та преса. На жаль, Микола Скрипник  не витримав шаленого тиску й покінчив життя самогубством. Але до кінця свої днів був прихильником національної ідеї. Вердикт: не чіпати, реставрувати.

Це був такий собі коротенький рейд. Гадаємо, буде сенс продовжити, тож далі буде.

Вы можете оставить комментарий

Оставить комментарий

Вы должны быть авторизованы, чтобы разместить комментарий.


Дизайн: Lifestar